Рената Баркаускієне, професійний фотограф із міста Клайпеда, вирішила привітати українські сім’ї з Днем матері. У Литві його відзначають в першу неділю травня. В якості подарунка – фотосесія в студії, макіяж від майстрині своєї справи Ліни й шикарні букети троянд.

Про цей жест доброї волі українка Маргарита Руденко дізналася з соцмереж. Каже, дуже зраділа можливості хоч ненадовго відволіктися від постійних думок про війну в Україні. Але найголовніше – це фотографії, адже всі її сімейні альбоми залишилися вдома. Маргарита приїхала до Клайпеди зі своєю дев’ятирічною донькою Міленою. Вони двічі переселенці: в 2014 втекли від окупантів із самопроголошеної ЛНР у Донецьку область, підконтрольну українській владі, а тепер і зовсім були змушені покинути рідну країну, виїхавши за кордон.

“Я думала, що страшніше, ніж у 2014 році, у моєму житті нічого не буде. Тоді ми три дні просиділи під обстрілами. Жили на той час у Луганській області в місті Кіровськ, яке, на жаль, захопили терористи. Мою маму через проукраїнську позицію навіть на “підвал” забирали. Мені бойовики тоді сказали, що відправлять маму на передову „копать окопы”. На мої прохання відпустити її, лише загрожували подібною участю й мені. Коли ж маму звільнили, ми чітко знали, що жити під триколором більше й дня не будемо, ось і переїхали до сусідньої Донецької області. Щоправда, і там було спокійно лише відносно. Буквально за 50 кілометрів від нас – окуповане бойовиками Дебальцеве, фактично наше селище Миронівський межує з захопленими вісім років тому територіями”, – розповідає Маргарита.

За тиждень до 24 лютого, згадує українка, відбулася ескалація конфлікту. З боку бойовиків почастішали обстріли. Порадившись із чоловіком, розповідає жінка, вирішили поїхати в Харків до кумів. Думали, там буде безпечніше, але… Харків рашисти обстріляли одним із перших. Тож у відносній тиші мама та донька пробули менше доби.

“Літали літаки, свистіли ракети. Ми практично днювали й ночували в підвалі. Вже не пам’ятаю, в який саме день над домом, де ми ховалися від ворога, розірвався касетний снаряд. Нам пощастило, що він розкрився над нами. Усі інші касети почали влучати в будинки за 100-150 метрів”, – згадує Маргарита.

Серце в українки не витримало, коли її кохана дівчинка почала кричати уві сні.

“У ті короткі проміжки часу, коли вдавалося поспати, Мілена уві сні злякано кричала: “Треба в сховище! Треба в сховище!! Треба в сховище!!! І тоді я зрозуміла, все – настав час їхати. Зібрали нехитрі пожитки, взяли чотирилапого друга сім’ї – нашого собаку породи джек-рассел, і поїхали. Єдине, я дуже переживала, що нас можуть не пропустити за кордон на митниці, адже донька не мала закордонного паспорта. Але, дякую країнам ЄС, що дозволили в’їжджати до їхніх держав без належних документів. До Литви добиралися через Польщу і вже 5 березня зупинилися в Клайпеді”, – каже Маргарита.

Маргарита розповідає, а в самої на очах блищать сльози. Там, у Миронівському, лишилися її батьки. Від’їжджати відмовляються, зітхає переселенка, хоча зараз там дуже неспокійно. І передає розмову з чоловіком, який залишився в Україні з її матір’ю та батьком. Події березневі, але від цього не легше. Каже, під час прямого влучення у його знайомого загинула дружина. Жінку розірвало на частини. Сиротами залишилися двоє дітей: 1,5 роки та 13 років.

“А ще, – продовжує жінка, – до сусіднього Світлодарська ракета прилетіла. Там листівки були із закликом до українських військових здаватися”.

Але Маргарита вірить, що Україна не здасться. Вірить у Збройні сили, вірить у добровольців, вірить президентові Володимиру Зеленському. І пишається ними. Каже, це не 2014 рік, коли багато хто на Донбасі чекав “русский мир”. Наразі українці згуртувалися і навіть її знайомі в минулому проросійсько налаштовані, тепер воюють на боці ЗСУ. А литовським волонтерам, простим жителям Клайпеди, владі країни – всім-всіх литовцям, українка у свою чергу дякує за теплий прийом та колосальну підтримку.

Тим часом Рената Баркауськієне закінчує фотографувати першу українську родину. Найголовніше, зізнається фотографиня, це зловити момент, упіймати емоцію. Мама 9-річного сина та 6-річної доньки фотографуванням захопилася з народженням своїх дітей. Вони стали її натхненням. Згодом хобі перетворилося на професію. У всіх починаннях Ренату протягом 12-річного спільного життя підтримує її чоловік. Ось і сьогодні Томас зустрічає українських гостей, допомагає перекладати слова, розважає дітей. Однією провести зйомки нон-стоп було б складно.

“Кілька років тому я брала участь у подібному фотопроекті. Ми протягом дня знімали багато литовських сімей: без перерви, конвеєром, – каже Рената, – але тоді нас було 15 фотографів. Робили по одній, максимум – дві фотографії. Зараз же наважилася спробувати сама. Своєю ідеєю – подарувати фотосесії українським мамам з дітьми, (привод же гарний – День матері), поділилася зі знайомою візажисткою Ліною Ваіче. Вона, не вагаючись, підтримала. Погодилася зробити макіяж всім учасницям зйомки”, – розповідає Рената.

А охочих лише сьогодні 10 сімей. Ще шість відвідають студію завтра. До кожного організатори фотосесії шукають підхід, максимально підтримують.

“Коли я почула про війну в Україні, побачила відео з місця подій – сльози покотилися, – згадує майстер візажу Ліна, – як можна не підтримати? Страшно це все, боляче чути такі новини. От і вирішила допомагати, чим можу, що вмію. Двічі на тиждень їжджу до Центру допомоги на вулиці Аудрос у Мелнрагу, щоб українцям, які втекли від війни, роздавати гуманітарну допомогу: речі, продукти, посуд тощо. Дуже беруть за живе історії людей, з якими я там знайомлюся. Разом зі своїм чоловіком, за можливістю, виділяємо якусь суму грошей для купівлі необхідного. Іноді приїжджим потрібна сковорідка, самокат, каструля. Я роблю пост у соцмережах, знайомі тоді також підключаються, приносять. Ось у Ренати виникла ідея провести таку фотосесію, я із задоволенням її підтримала. А потім на думку спало, щоб дітки своїм мамам букети дарували. Написала в квіткову компанію „Квіти вам”, вони швидко відгукнулися та надіслали гарні букети. Усі намагаються допомагати”, – каже Ліна.

Фотографії всім учасницям Рената обіцяла передати після обробки, але позитивні емоції та гарний настрій вони забрали з собою вже сьогодні.