“Багато поранених бійців вмирають. Могли б вижити, але вмирають. Не вистачає медиків та ліків! Врятувати життя бодай когось реально, терміново потрібна евакуація”, – голосове повідомлення такого змісту прийшло в чат журналістів від бійчині батальйону “Азов” Валерії Карпиленко з оточеного ворогом Маріуполя вчора надвечір. Мій сон, я гадаю, й також інших працівників ЗМІ, як рукою зняло. Щоб дослухати це аудіо до кінця знадобилося пів години. Важко давалася кожна секунда файлу, а їх було всього-на-всього 145 секунд. 145 секунд, пронизані болем та жалем. 

З Валерією (Фото з особистого архіву – Валерія Карпиленко на презентації своєї книги) ми познайомилися дистанційно. Здебільшого так і працювали. Вона, донедавна  речниця прикордонної служби Донеччини, скайпом чи телефоном давала нашому телеканалу інтерв’ю. І дуже раділи живому спілкуванню під час коротких відряджень. Повсякчас люб’язна та привітна. Нам полюбилися й її вірші: завжди українською, завжди чуттєві, завжди щирі. Лєра й збірку власних римованих творів видала. Один з примірників надіслала й нам.

І ось ця тендітна українка зараз із усіх боків оточена ворогом, який нахабно вдерся в її рідне місто, який без жалю трощить все, що бачить на шляху, залишаючи по собі лишень випалену землю та 300-метрові захоронення мирного населення. А кого землею не присипає, того в пересувному крематорії спалює.

Зруйнований Маріуполь. Фото полку „Азов”.

Я можу лише припускати, які почуття зараз відчуває Валерія, коли поряд із нею її  побратима, які стікають кров’ю, діти, які вгасають на очах через брак їжі та води, дорослі, які ладні вже вкоротити собі віку, аби не мучитися. 

Хто не стежив за розвитком подій у Маріуполі, раджу просто поглянути на світлини, щоб зрозуміти весь масштаб маріупольської трагедії. Хто стежив, той і так знає, що місто на березі Азовського моря зараз може найболючіше місце в Україні. 

Вбиті жителі Маріуполя. Фото полку „Азов”.

Натепер тут майже всюди панує оккупант. Результат його панівства – щонайменше 3 захоронення з мирними жителями (були виявлені супутниками). Лише в селищі Мангуш окупанти засипали землею від 3 до 9 тисяч маріупольців. Таких висновків дійшли експерти після співставлення супутникових фото могил з Бучі, де знайшли 70 тіл. А до цього жаху ще додайте тих загиблих, яких вдалося захоронити українськими комунальними службами. + ще 5000 тисяч, повідомляє міський голова Маріуполя Вадим Бойченко та обережно припускає, що загальна кількість може сягати 22 тисячі мирних життів. 

Також продовжують підраховувати кількість депортованих у Росію маріупольців. Принаймні і росЗМІ заявляли про 308 містян, яких вивезли на Далекий Схід. 

Захоронення маріупольців. Фото Маріупольської міської ради.

За долі цих та інших людей всі 62 дні боролися мужні бійці батальйону “Азов”, не лише тримали оборону, а й завзято нищили ворога та ворожу техніку. Вони не складуть зброї й надалі. Їх не лякає ні перевага ворожої армії за кількістю, ні за озброєнням. Адже зараз разом із ними на території заводу “Азовсталь” лишається близько 2 тисяч людей. 

Проте й героям потрібна підтримка, бо ворог не полишатиме спроб знищити всіх живих. Хлопці дякують усім, хто привертав увагу на мітингах в різних країнах світу до Маріуполя. Проте бійці “Азову чекають на більш рішучі кроки від світових лідерів. Нижче приводжу повний текст, який в аудіофайлі надіслала Валерія: 

Завод „Азовсталь” після обстрілу. Фото полку „Азов”

“Росіяни цілеспрямовано від самого початку били по  машинам медичної допомоги. Госпіталь в лузі працює в жахливих умовах під постійними обстрілами російської авіації, артилерії. 

Були проведені операції, можна сказати, середньовічні. Лікарям частіш за все доводиться оперувати в світлі звичайного налобного ліхтаря. Медиків, медсестер не вистачає. Серед них також вже є і трьохсоті (поранені – прим. ред.), і двохсоті (загиблі – прим. ред.). 

Ну, що тут сказати? Медикаментів теж не вистачає, навіть знеболювальних, препаратів для наркозу, не вистачає антибіотиків і поранені через це, навіть після успішної операції мають високий ризик отримати й сепсис, й перетоніт, й гангрену тощо. Для людей і наших поранених воїнів не вистачає продуктів, води. Їх фактично нічим годувати. Й привозять бійців у цей польовий шпиталь із відірваними кінцівками, й з осколковими, й кульовими пораненнями. 

Оперують в тих умовах, які ви бачите на фото. Багатьом у таких умовах допомогти немає можливості. Поранені бійці мали б високі шанси вижити, нормально відновитися, але для цього потрібна евакуація, нормальний медичний заклад. У цих умовах багато бійців просто вмирають, бо не мають можливості потрапити на велику землю.

Польовий шпиталь „Азову”. Фото полку „Азов”

Хочеться додати слова нашого медика, що багато хто з бійців відчуває себе зрадженим за свою відданість. Але так не повинно бути”, – кінець запису.

Валерія Карпиленко. Фото з особистого архіву

P.S. Вмовила себе спати лишень після заяви прес-секретаря ООН Стефана Дюжаррика про те, що Путін погодився на участь ООН та Міжнародного Червоного Хреста у евакуації мирних жителів з “Азовсталі”. 

“Наступні обговорення будуть проведені з Офісом ООН з координації гуманітарних питань та міністерством оборони Росії”, – заявив Дюжаррик.

Особисто я не вірю бункерному діду з імперськими замашками, проте цього разу, як ніколи, мені хочеться помилятися.